У сучасному світі, де панує прагматизм і вузька спеціалізація, зустріти людину, яка гармонійно поєднує у собі глибокі знання з точних наук і безмежну любов до мистецтва, – справжній скарб. Діана Бурдяк, студентка п’ятого курсу медичного факультету, є саме такою особистістю. Золота медалістка, майбутня кардіологиня, вона, здається, мала б бути цілком занурена у світ анатомії, фізіології та фармакології. Але її життя не обмежується лише медициною. Захоплення мистецтвом, особливо театром, для Діани – це джерело натхнення, розради та спосіб розкрити власну багатогранність.
«Мій пріоритет – інтервенційна кардіологія»
– Діано, ви родом з мальовничого міста Чортків. Розкажіть про своє дитинство та шкільні роки. Чим захоплювалися у той період?
– Так, народилася я у Чорткові, навчалася у міській школі №6, яка тепер гімназія. Дуже любила вчитися, мені було цікаво все, тому школу закінчила із золотою медаллю. Моє дитинство було дуже насиченим. Обожнювала проводити канікули у селі Білобожниця, що недалечко від райцентру. Там у мене було безліч друзів і ми завжди знаходили, чим зайнятися.
– Звучить, як справжнє, безтурботне дитинство! Які ж були ваші захоплення у шкільні роки?
– Зацікавлень було безліч. Я постійно шукала себе, намагалася спробувати різні творчі напрями. Ходила до музичної школи, де спершу вчилася грати на фортепіано. Потім відкрила для себе малювання – й це мене настільки захопило, що записалася ще й до художньої школи. Любов до малювання залишилася й досі, це мені дуже допомагає, до того ж не лише для душі. У медичному університеті це теж не зайве, розвиває уважність до деталей. Проте під час інтенсивної підготовки до ЗНО довелося пожертвувати художньою школою – фізично не встигала.
А ще я просто обожнювала співати. Мої рідні точно знали: якщо в мене гарний настрій, а настрій у мене погідний майже завжди, то весь дім наповнювався співом. Надзвичайно подобалася англійська мова, постійно займалася з репетитором, щоб удосконалити рівень знань. З недавніх захоплень – вишивання бісером.
– Справді, так багато творчих захоплень. І з усім цим – медицина. Яким чином ви обрали саме цей шлях? Адже з таким багажем, як золота медаль і перемоги в олімпіадах, у вас було безліч можливостей для реалізації.
– На те вони й захоплення, щоб ними захоплюватися. Я ж розуміла, що професія повинна бути більш серйозною та такою, яка б приносила реальну користь людям. Про те, аби стати лікаркою, мріяла ще в ранньому дитинстві. Пригадую, навіть граючись з друзями, зображала із себе лікарку, заповнюючи історії хвороб, медичну документацію, проводила огляди.. Певне, у цьому зіграли роль телевізійні серіали про медицину, які обожнювала дивитися, а потім уявляла себе одним з цих героїв у білих халатах. Десь у дев’ятому класі твердо вирішила – буду медикинею. Почала ставити наголос на ті шкільні предмети, що були потрібні при вступі до медичного університету. Та й я дуже любила біологію, відвідувала різноманітні олімпіади та брала призові місця на обласному рівні. Це ще й завдяки моїй вчительці біології, яка водночас була дуже вимогливою, але й дуже гарно пояснювала, мені було справді цікаво на її уроках.
– Чому саме обрали Тернопільський національний медичний університет, адже проходили на державне навчання практично скрізь?
– Тернопільський медичний мені багато хто рекомендував як професійний виш з дуже хорошою базою, добрим обладнанням. До того ж це недалеко від дому. Тож для мене це був найкращий варіант. Я, звісно, розглядала й Київський, Львівський, Буковинський університети, скрізь проходила на державне навчання. Але Тернопільський у мене був у пріоритеті, тому, дізнавшись, що вступила, всі сумніви відпали.
– Позаду вже чотири роки навчання й незабаром настане момент вибору майбутньої спеціалізації. Яка галузь медицини вам найбільше до душі?
– Коли вступала до вишу, в мене були одні думки, я зважувала, де можу бути найбільш корисною. Але вже після закінчення першого курсу звернула увагу на кардіологію. І вже наступного навчального року почала ходити в кардіологічне відділення Чортківської міської лікарні, ознайомлюватися з принципами роботи як молодшого медичного персоналу, так і лікарів. Цілковито зайнялася самоосвітою: вчилася правильно читати ЕКГ, вивчала різні серцеві захворювання, як їх лікувати, вивчала ліки, особливості їхньої дії. Тож зараз мій пріоритет – кардіологія, а саме інтервенційна кардіологія.
– Інтервенційна кардіологія – що це конкретно означає?
– По суті, це коли ти перевіряєш стан судин серця: чи вони не закупорені, чи в тонусі. Адже саме через ці закупорення судин трапляються інфаркти, різні аритмії, тож часто потрібно проводити коронарне стентування – ставити таку спеціальну пружинку, стент, яка не дасть розпадатися судині, вона відновлює її прохідність. Нещодавно під час практики на базі Тернопільської обласної лікарні спостерігала за тим, як ставлять кардіостимулятори. Я просто залюбилася в кардіологію й прагну стати тією лікаркою, яка рятуватиме серця людей.
Віддушина та джерело натхнення
– Діано, з вашої розмови, манер, інтонації одразу зрозуміло, що ви обожнюєте мистецтво. Знаю, що ви є однією із зірочок нашої славнозвісної «Арт-драми». Як потрапили у цей неймовірний колектив?
– Про театральну студію «Арт-драма» чула ще до вступу до Тернопільського медичного університету, бачила їхні світлини й дуже зацікавилася. Проте під час першого курсу мені, можливо, було не до того або так склалося, але я про них більше нічого не чула. Вже коли навчалася на другому курсі, «Арт-драма» оголосила відбір і я, не вагаючись, вирішила спробувати власні сили. Відтоді є частиною цього неймовірного колективу. Насправді я завжди любила все, що пов’язано з театром, мені це дуже близько до душі. Ще в школі була частою гостею на сцені. Першою роботою, в якій я брала участь в «Арт-драмі», стала вистава «Пошились у дурні», де зіграла роль однієї з доньок головного героя.
– Поділіться враженнями від самого колективу. Який він?
– Ми – як одна театральна сім’я. Обожнюю наші репетиції, де ми як гарно попрацюємо на сцені, так і пожартуємо, підтримуємо один одного, допомагаємо вжитися в ролі. Торік ставили вже більш серйозну, емоційно насичену та професійну виставу «Пігмаліон». Там був значно більший та важчий обсяг тексту. Ми впоралися передусім завдяки нашій невтомній бджілці, нашій улюблениці – керівниці Мар’яні Варварук. Чесно кажучи, я захоплююся нею! На той час Мар’яна закінчувала аспірантуру, вона навчалася, працювала й ще знаходила час, аби позайматися нами. І не просто позайматися – наша керівниця знаходить індивідуальний підхід до кожного, знає, що сказати, як підтримати, що порадити, дуже толерантна. Отримуючи сценарій постановки, Мар’яна часто його переписує, додає нові персонажі, а все для того, аби залучити до неї якщо не весь колектив, то хоча б більшість. А ще шукає та домовляється про різні декорації… Що тут скажеш, наша бджілка!
Та й знаєте, навчання у медичному університеті легким не назвеш. Це маса інформації, іноді, чого вже казати, бувають і невдачі, і не цілком приємні ситуації. Наприкінці дня мозок перевантажений. Репетиції в «Арт-драмі» дають оте розвантаження, розслабляють, дозволяють насолодитися як грою на сцені, так і цікавим товариством однодумців, які розуміють тебе з пів слова.
– Цього року «Арт-драма» зірвала оплески зали виставою «Гуцулка Ксеня». Ще довго студентство й викладачі обговорювали цю постановку, захоплюючись майстерною грою акторів. Яка з ролей дісталася вам?
– Так, «Гуцулка Ксеня» – це було щось неймовірне! Такий рівень театрального мистецтва, що мені колись годі було й уявити. Мені дісталася роль Мері – дівчинки з Америки, яка приїхала на Гуцульщину разом з Яро. Вона доволі життєрадісна, відкрита. Мені із самого початку дуже сподобався цей персонаж, я відразу ж заявила, що хочу грати на сцені саме цю роль.
– Бо вона була схожа на вас?
– Насправді ні. Мері – більш смілива й відкрита, навіть де в чому відчайдушна. Мені ж завжди кажуть, що мені пасувало б грати тихеньку романтичну дівчинку. Я з цим категорично не згодна. Типова зовнішність для типової героїні – це неправильно. На сцені можна розкрити по-новому кожного героя, і зовнішність тут ні до чого. Наприклад, у «Пігмаліоні» моя героїня зовсім не була тихонею, а з примхливим характером, мені цікаво було перевтілитися в неї.
– Цікаво, а які ролі вам найбільше імпонують – комедійні, драматичні чи антагоністичні?
– Різні. Я обожнюю грати на сцені різних персонажів і розкривати кожного з них по-своєму. Хіба зрідка дотримуюся вказівок, як має виглядати персонаж, адже передусім маю сама його відчути. Люблю таких дійових осіб, щоб вони були більш наближені до реальних людей зі своїми людськими бажаннями, рисами характеру. Мені до вподоби герої постановки, які мають оцей здоровий егоїзм, люблять себе, іноді навіть коли це не до вподоби іншим. Подобається грати не лише радість, а й сум, а буває і неприязнь, бо це людські емоції, те, чим наповнене серце, те, що змушує задуматися. Отож люблю персонажів, які допомагають зіграти увесь спектр емоцій.
– У вас зараз творча відпустка?
– Наразі «арт-драмівці» отримали завдання від нашої Мар’яни шукати ті вистави, які б кожному з нас припали до душі, аби ми могли поставити на сцені. А вже на початку навчального року зберемося та ділитимемося думками.
– Дуже цікаво! А що саме дає театр майбутньому медику?
– Для мене театр – це спосіб стати кимось іншим, спробувати себе в ролі когось іншого. Більшість з нас обрали свій шлях у житті – медицину. В театрі ж можеш бути швачкою, вчителькою, дівчиною з Америки… Театр надає свободу. В університеті ми всі сковані навчанням, а на сцені маємо можливість розпустити крила та вільніше дихати. Спілкування з творчим колективом дарує мені натхнення, додає сил, відновлює, спонукає до професійного розвитку, адже кожен з нас не лише актор, а й майбутній медик.
– Попереду п’ятий курс – надзвичайно відповідальна пора. Чи продовжите участь в «Арт-драмі»?
– Звісно! Я скажу більше: якщо на інтернатуру потраплю за розподілом у Тернопіль, то також продовжу участь в «Арт-драмі». Це те, чим надихаюся, що допомагає зростати, тому за жодних обставин не позбавлю себе цього.
Зоряна ТЕРЕЩЕНКО
Світлина Яніни ЧАЙКІВСЬКОЇ